Шоу повинно тривати завжди.
Навіть коли головний шоумен
падає мертвим
на гарячий пісок,
мармурові крихти
і гострий щебінь
під своїми ногами.
Все це миттєво стає червоним
від важкої крові,
що виливається
з його розпоротих
гладіаторськими мечима судин.
Шоу все одно триває.
Партизанський загін, як правило,
не помічає втрати бійця
і згідно із суворою інструкцією
доспівує до кінця
свою божевільну пісеньку.
То ж йому не залишається нічого іншого,
як лежати на гарячому піску,
мармурових крихтах,
гострому щебені
та стріляних гільзах,
валятись собі на
всьому цьому непотребі,
дивитись скляними очима
в яскраве небо над головою
і шепотіти сухими мертвими губами
перші рядки пісень Фреді Меркюрі
чи уривки християнських псалмів,
марно намагаючись пригадати,
хто такий був Ісус,
і за віщо його, власне, розіп’яли.
Небові все це однаково до смаку,
бо його власне персональне шоу
триватиме мільярди світлових років
плюс мінус Вічність...