Ти єдиний що зайшов так
далеко
Та колір пустелі вже тебе не
жахає
Коли бачиш оазіс здається так
легко
До нього дібратись, та спрага
вбиває...
Ти не дібрався до нього?
Ти втрачаєш надію?
Вже звиказш до всього?
Свою пам'ятаєш ти мрію?
І вже бачив оазіс, і рвався до
нього
Але вже немає зла
Ідеш ти вперед ні на що не
зважая
Дивлячись вниз-як людина сліпа
Тут було багато людей для
врожая
Що збірала пустеля в піски
Вони знайшли лиш оманний оазіс
Щасливі лежали тії без снаги
Іх забрала пустеля
Атебе іщє ні ?
Ти вже не плачеш?
Та навіщо ж чекаєш ночі?
Сльози тікли у ночі, коли
дивилася в небо
Та не знають зірки де та мрія
твоя
Вже не віря собі й болю
Ти проходила поряд...дивлячись
вниз... як людина сліпа
та може оазіс той був...
Ти не дібрався до нього?
Ти втрачаєш надію?
Вже звиказш до болю?
А свою пам'ятаєш ти мрію?