Можливо, мої легені
недостатньо міцні
для негритянського блюзу цієї ночи.
Жага прозорого червня
вливається в ці пісні,
і я не наважусь спитати, чого вона хоче.
Можливо, питання зайве,
у долі ж бо дві руки,
і, як не крути, щось вічно є поміж нами.
Зелене зоряне сяйво
на скляному тілі ріки
шифрує космічні коди, які не стають словами.
Можливо, я бачу небо
не зовсім таким, як усі.
Я знаю його таємницю – воно над усе прекрасне.
І світові більше не треба
того, що в моїй руці,
бо встигнути – це померти,
просто померти вчасно.
Можливо, я розумію,
скорше, проте, що ні.
А блюз – божевільна штука, він б’є тобі в спину.
Якщо я когось зігрію
на цій світовій війні,
подякуй за мене богові, я, мабуть, вже не встигну...