Я напишу останнього вірша,
нікому на фіґ не потрібного, мій брате,
і підпалю свій паперовий рай,
де нас не встигли перерахувати.
Писати легко зайві імена,
хребти сталеві чорних парасоль.
Що, брате, знов розірвана струна,
і знову третя, знов ця клята соль?
Я надішлю останього листа
в блакитному трикутному конверті.
І знов почнеться жадібна весна
і налякає знов мене до смерті.
Я видеру з усіх останніх книг
трикрапки, епілоги й післямови.
Тобі залишу свій останній вдих,
написаний чорнилами, без крові.
Коли тебе пошлють усюди на...
А ти ідеш, тримаючи фасон...
Що, брате, знов розірвана струна,
і знову третя, знов ця блядська соль?!
Я запишу останнього вірша,
Нікому на фіґ не потрібного, мій брате,
й побачу, як підніметься душа
туди, де вже не важко помирати...