Жінку звали Валерія. Доньку назвали Кіра.
Ще бабуся була. Її імені не писали.
Хлопчик тягне за ногу: “Ти можеш усе, на віру -
хай згорить у вогні кожен з тих, що у нас стріляли”.
Хлопчик іграшки дістає: “І вони зі мною”.
А придивишся - там кошеня, щуреня й папуга.
“Ти ж ходив по воді?” - той мовчить. Накриває туга.
Хто прикриє всі очі? Хто рани усі загоїть?
Маріуполь палає тілами, в підвалах - діти,
У Херсоні гвалтують. “Пиши: побутова драма”.
“Лезо Оккама”, - думає Йсус та тримає раму,
поки хтось, вибігаючи з дому, хапає квіти.
Хлопчик тягне малюнок - дивись, це ж моя кузина.
Так злетіла у небо, "пір'їнкою від порога”.
Хлопчик каже: “Ану ж поверни мене на годину,
Я їх сам розтрощу всіх”. Ісус проклинає бога.